ХАДУшевна сторінка

На з-ем курсі університету (89-90 року) вирішили з друзями підзаробити.
Повернувшись на громадянку після термінової служби, життя поринуло в бажання розгулятися. Та й дорослі вже. Відслужили.

Я прибув трохи пізніше. А мої друзі – одногрупники Вова, Мишко, Олег та Діма вже працювали на кабельному телебаченні. І я втягнувся туди.

Що нам, майбутнім інженерам, радіоконструкторам таке. Як 2 пальці … Пардон))
Тут треба зробити ліричний відступ і пояснити, що це таке, те кабельне телебачення наприкінці 80-х.

Все дуже просто! Є чувак, який володіє гарним відеомагнітофоном і має гроші (бабло, кеш). І ось він наймає інших чуваків, які хочуть заробити, бо теж хоче заробити. І вони буквально обплутують навколишні будинки на мікрорайоні антеним кабелем, як павук павутинням усе, що може обплутати.
Чуваки ставлять у кожній ліфтовій за підсилювачем телевізійного сигналу. Причому електроживлення чіпляли прямо на 380 В. На одну фразу. Розеток у ліфтових, де стоїть автоматика управління ліфтом, не було))) А одного разу я так коротнув, що оплавилася викрутка, обпалив руку і зайчиків нахопився на 3 дні вперед.

Ось як зараз Інтернет проводять? Купи кабелів на кожному поверсі та стояки (у кращому випадку) між поверхами. Те саме і тоді, тільки антенний кабель ЗОВНІ вдома. З ліфтової, по даху та вниз уздовж стіни на потрібний поверх та у вікно. Уявляєте, як це виглядало?
Але всім було норм))) Тому що головний чувак добу безперервно крутив по кабелю піратки з усіма можливими відеофільмами, які тільки міг дістати. Це ж був час розквіту відеосалонів. А тут салон у тебе вдома за невелику абонплату.

І ось ми приходили з ранку до імпровізованого офісу (маленька комірка поруч із ЖЕКом), наш бухгалтер Лейлочка видавала нам замовлення і ми йшли працювати.
Поголос йшов неймовірний, бажаючих було багато і роботи теж дуже багато. І грошей))))
Ні, у нас звичайно була скромна зарплата, але 95% нашого заробітку це був лівак. Вдячний народ пхав гроші в усі кишені.
Просто треба розуміти менталітет мікрорайону та специфіку Тбілісі у принципі. Тоді не дивно. Ми божевільно заробляли.
Ми до того нахабніли, що щодня каталися на таксі в інститут і додому.
Ми віддавали частину грошей батькам та на погуляти та одягнутися залишалося пристойно.
Ми навіть якось з Вовкою порахували, і були здивовані тим фактом, що витрачали більше, ніж заробляли. І ще лишалося! Яаааак? Досі загадка)))

І в цьому нашому ліваку була ще одна фішка. На більшості сучасних на той час кольорових телевізорах потрібно було допрацьовувати модуль ПСР (пристрій синхронізації розгортки). Зокрема, 7-ю ніжку мікросхеми необхідно було закоротити на мінус і викусити конденсатор. Справ на 3 хвилини. Однак це дійство було порівняно з тим, як дядечко Поджер вішав картину (перечитайте “Троє в човні”, хто не пам’ятає).

Отже, ліричний відступ закінчився, поїхали)))

Ми приходимо на замовлення. Дзвонимо у двері замовника і нас зустрічають оваціями і вже починають давати гроші)))) Заздалегідь озброївшись ключами від ліфтового, за окремий хабар ліфтовому господарству, я йду туди і підключаю підсилювач безпосередньо в 3-х фазний пакетник на 1 фазу і 0. Діма тем часом розплутує кабель по даху та кидає вниз Олегу. Якщо на одному майданчику кілька охочих квартир поряд, то Мишко розпаює кабель на УАР (радянський антенний розгалужувач) і заводить у квартиру заздалегідь просвердлену дірку. Потім чуваки тягнуть кабель квартирою, припаюють роз’єм і окультурюють на даху. А якщо споживач один і нам так зручніше, то тупо кидаємо кабель у дірку у вікні і далі по квартирі та у телевізор. Дурниця і швидко, просто геморно.
А що робить у цей момент Вовка, запитаєте ви? І правильно спитайте! Вовка був взагалі найголовнішим. З його артистизмом не міг порівнятись ніхто!

Вова повільно, знаючи справи, підходив до телевізора і засмучено тягнув: “Уууууу… Так що це? Не буде працювати.” Хоч і кабель заведено вже, і сигнал подано, і гроші розсовані по кишенях. Господар (зазвичай так) підстрибував дома і вигукував:
– Ні! Слухай! Гарний тилівізир! Паслендний! Нещодавно купив, так! Дуже прошу, жина чекає, діти чекає. А у мій садид все працює. Ти йому робити, а в нього тілик зовсім погано. Зроби ну, як брата прашу!
Були й варіації, але здебільшого так.
І тоді Вовка думав та резюмував:
– Можна, але треба всередині схему перепаювати.
– Роби дорогий, можеш?
– Можу.
Все, господар дивився на Вовку як на бога телевізорів і далі буде ще спекотніше)))

Треба сказати окремо про телевізори. У Тбілісі був радіозавод і на ньому збиралися телевізори марок. Здебільшого найкращі, що тоді були у Союзі. Ну, як збиралися. Наприклад РУБІН Ц208. Хороший телевізор, виїжджав із заводу під маркою ІВЕРІЯ і був уніфікований з усім поколінням аналогічних РУБІН, ГОРИЗОНТ, САПФІР, ЕЛЕКТРОН, СПЕКТР, ВІТЯЗЬ, РЕКОРД, УПІМЦТ.
Уніфікований наприклад у тому, що досить просто замінити заздалегідь підготовлений модуль, яких у нас було дещо в запасі!
Але це занадто просто і грошей не коштує))))

Вовка з важливим виглядом встромляв антенний кабель у телевізор, налаштовував діапазон і демонстрував класний фільм з наполовину згорнутим дзеркальним екраном! Хазяїн хапався за голову і був готовий на все, і чхати на гарантію, навіть якщо телевізор і справді новий.
Вовка гордо сідав, розгортав телевізор, зриваючи пломби відкручував задню кришку. Від виду нутрощів, в яких зараз він колупатиметься, господар впадав у благоговійний жах.
А як за 3 секунди замінити модуль, якщо треба хвилин 15 вдавати, що ти там капітально переробляєш схему паяльником? А при цьому вся родина, а не лише господар, вишикувалися та споглядають.
І Вовка починає:
– Принесіть пилосос, тут страх що діється. Треба пропилососити;
– Принесіть паспорт на телевізор. Тут не стандартна схема. Як не знаєте? Шукайте, ви ж хочете, щоб працювало? У сусіда спитайте;
– води принесіть, тут так запорошено, дихати неможливо;
– І хлопцям води принесіть. Ні, вино не треба, на роботі не п’ємо. Дуже вас шануємо;
– Принесіть лампу, нічого не видно, темно;
– і т.д.

І поки сім’я кидається виконуючи накази, Вовка спритно змінює модуль. А решта часу пропаює великі пайки блоку живлення. Зайвим воно не буде)))
Після цього демонструється розкішна картинка на екрані. Поки закручується задня кришка, Вовкина кишеня ще поповнюється. І всі щасливі розходяться. Сімейство дивитися ящик добу безперервно, бригада на наступне замовлення.

А ввечері ми збиралися на якомусь техповерхі, діставали з кишень номінали по 3, 5 10 і навіть 25 руб. купюри, розкладали по купках і ділили праві та ліві.
Одного разу Димка відчинив двері на дах і протяг здув усі купки грошей у сходовий отвір.
Пам’ятаю Вовка, стрибком леопарда, граціозно злетів, накрив тілом кровні зароблені та підгріб під себе максимум можливого. До цих пір згадуємо цей стрибок і сміємося))) Може щось і полетіло. По темряві вже не шукали, втомилися як собаки.

А, власне, про особливості мови…
Ми вже були неймовірно шановані на районі. Неслі культур – мультур у маси)))
І ось ми, як ранком, зібралися на роботі, а Лейлочка передає нам записку від мешканця. Зі словами: “Дуже просив, благав просто”!!!
На клаптику паперу, ледве помітними ієрогліфами було старанно накарябано:
КАБЕЛ АТОРВН. НАДА ПАЙК

Кабель ми, звичайно, припаяли і всі були знову щасливі)))